Мегаезофагус у собак і котів

Трохи анатомії: іннервація стравоходу здійснюється блукаючими нервами (що забезпечують тонічне скорочення м’язових волокон) та гілками вузлів симпатичного стовбура (антагоністами блукаючого нерва). З адвентиціального стравохідного сплетення нервові пучки проникають у глибокі шари стравоходу, де утворюють міжм’язове та підслизове сплетення.

Проведені в нашому госпіталі патоморфологічні дослідження показали, що при мегаезофагусі ці сплетення або повністю атрофовані, або представлені в меншій кількості порівняно з нормою. У зв’язку з цим, я вважаю, що мегаезофагус у собак і котів є самостійним в етіологічному відношенні захворюванням і не може розглядатися як варіант ахалазії стравоходу або кардіоспазму.

Причини виникнення мегаезофагусу у тварин поділяють на первинні та вторинні.

• Первинний (вроджений) мегаезофагус може проявитися клінічно практично у будь-якому віці, що обумовлено наявністю вродженої схильності. У молодих тварин (у віці до одного року) ми стикаємося з цією проблемою приблизно у 25-30% випадків, решту групи, як правило, становлять тварини похилого та старечого віку.
• Вторинний мегаезофагус є наслідком різних системних захворювань нервової системи, головного мозку, ендокринних порушень та ін. Крім того, у нашій практиці спостерігалися варіанти розширення порожнини цього органу, пов’язані з іншими етіологічними факторами: травмами, післянаркозним періодом, іншими порушеннями функції вегетативної нервової системи.

Клінічні прояви мегаезофагусу фактично мають однотипні симптоми, які, в першу чергу, обумовлені розширенням просвіту стравоходу і застоєм у ньому кормових мас: регургітація, відрижка слизом і піною, частою блювотою застійною їжею, у тяжких випадках наявністю м’якого пухлиноподібного утворення в області шиї під час їжі та «пульсуючого» при диханні тощо.

У другу чергу відзначаються симптоми, зумовлені ларинготрахеїтом та аспіраційною пневмонією, що виникає внаслідок регургітації – пасивного затікання вмісту стравоходу у трахею під час сну.

Власники хворих тварин рідко звертають увагу на початкові прояви захворювання, такі як відрижка або кашель після їжі. Клінічні симптоми наростають поступово протягом тижнів і навіть місяців. У цей період, як правило, тварин лікують від хронічного бронхіту, хронічної серцево-легеневої недостатності та схожих захворювань. Діагноз «мегаезофагус», часто встановлюється в пізніх стадіях захворювання, коли з’являється постійний хрипкий кашель «до блювоти». Тварини, як правило, гинуть внаслідок тяжкої аспіраційної пневмонії та аліментарного виснаження.

Кілька слів про аспіраційну пневмонію.

Аспіраційна пневмонія у тварин розвивається внаслідок пасивного «затікання» вмісту стравоходу в трахею. Це зумовлено анатомічними особливостями будови ротоглотки і, як правило, це відбувається уві сні, коли тварина лежить на животі. Вміст стравоходу заповнює трахео-бронхіальне дерево, що викликає важку двосторонню аспіраційну пневмонію.

Незважаючи на тяжкість захворювання, діагностика мегаезофагусу у тварин досить проста: при підозрі на наявність мегаезофагусу, проводиться рентгенологічне дослідження стравоходу з контрастною речовиною, у двох проекціях. Після дачі барію знімки роблять через 5-7 хвилин. У нормі барій має повністю евакуюватися до шлунка. Наявність барію або його залишків у проекції стравоходу, патологічних тіней, що повторюють контури цього органу, свідчать про розширення останнього.

У випадках недостатньої інформативності рентгенологічних досліджень для уточнення діагнозу вдаються до езофагоскопії. Цей метод є найбільш інформативним для встановлення остаточного діагнозу, особливо, якщо йдеться про захворювання, що практично не діагностуються рентгенологічно: хіатальну грижу, невеликі дивертикули з тонкою шийкою, езофагіти і т.д.

Ендоскопічна картина при мегаезофагусі

Звичайно, мегаезофагус у собак і котів – серйозна патологія, але виходячи з нашого досвіду, але для її усунення існує достатня кількість різних методик, що дозволяють не тільки зберегти життя пацієнта, а й забезпечити його досить якісний рівень:

• консервативне лікування мегаезофагусу
• фундоплікація у модифікації Пульняшенко П.Р.
• міопластика стінки стравоходу (ПульняшенкоП.Р.)
• тотальна або сегментарна аутопластика
• паліативна операція – гастростомія

У легких випадках початкових проявів захворювання може проводитися консервативна терапія: симптоматичне лікування та дієтотерапія з обов’язковим годуванням тварини з підставки, яка забезпечує більш менш вертикальне положення стравоходу, що полегшує евакуацію корму під дією сил гравітації. Це лікування за нашими спостереженнями може дати позитивний результат у 20% випадків (якщо виявлено етіологічний фактор розвитку патології та проведено відповідне лікування). У разі відсутності позитивного ефекту від консервативної терапії ми вдається до оперативного втручання – фундоплікації.

Фундоплікація дна шлунка запобігає пасивному затіканню кислого шлункового вмісту в стравохід і профілактує ерозивно-виразковий езофагіт та аспірацію в трахеобронхіальне дерево.

Фундоплікація спрямована на зміну кута Гісса. Кут Гісса є умовною одиницею, що вимірює співвідношення між поздовжньою віссю стравоходу та дном шлунка. У нормі цей кут – гострий. Тому при підвищенні внутрішньочеревного тиску надлишки кормових мас переміщуються в ділянку дна шлунка, що є замкнутим простором.

При мегаезофагусі цей кут стає тупим, що призводить до закидання кормових мас безпосередньо в просвіт стравоходу. Наше завдання – знову створити гострий кута Гісса, що перешкоджає пасивному витіканню шлункового вмісту у просвіт стравоходу.

Кут Гісса (схема). Ліворуч – праворуч: кут Гісса в нормі (гострий); кут Гісса при мегаезофагусі (тупий), розширення кардіального відділу стравоходу та недостатність кардіальнорго сфінктера стравоходу; відновлення гострого кута Гісса після фундоплікації шлунка.

Фундоплікація добре відома у гуманній медицині, проте мною вона адаптована для ветеринарних цілей і вже багато років доводить свою ефективність. Прикладом тому – 2 рентген-знімки одного і того ж собаки з різницею через рік:

Рентгенограма собаки з тотальним мегаезофагусом до операції. Визначається тотальне розширення стравоходу, недостатність кардіального сфінктера, осередки пневмонічної інфільтрації. Присутні клінічні симптоми початкової стадії мегаезофагусу, які не піддаються консервативної терапії.

Рентгенограма цього собаки через рік після операції. Ознаки розширення стравоходу, пневмонічна інфільтрація відсутні. Зберігається дислокація дна шлунка, як його фіксації до куполу діафрагми. Клінічні симптоми захворювання відсутні

Залежно від конкретної ситуації, ступеня ураження стравоходу можуть бути виконані й інші види оперативних втручань:

• Сегментарна або тотальна пластика стравоходу тонкою кишкою, або сегментом, викроєним зі стінки шлунка. Ці операції вкрай складні і показані далеко не всім тваринам.
• Паліативна гастростома. Ця операція найбільш проста в технічному виконанні, легко переноситься тваринами, але вимагає дуже уважного та ретельного догляду за вихованцем з боку власників. Операція полягає у встановленні трубки у шлунок, за допомогою якою власники можуть адекватно підтримувати нормальне якісне життя свого улюбленця. Такі операції дозволили продовжити життя тварин на 5 років і більше! Як правило, ці операції виконуються у літніх пацієнтів із супутньою патологією. Тільки бажання та готовність власників продовжити якісне життя своїм підопічним є показанням до його проведення.

Звичайно ж, стратегія та тактика лікування пацієнтів з цією патологією повинна вибиратися індивідуально, але найпростішим та найефективнішим варіантом лікування мегаезофагусу в початкових стадіях захворювання є фундоплікація шлунка.

Фундоплікація по Ніссену в модифікації Пульняшенко у кота з мегаезофагусом