Пухлина мозку у собаки

 

Один із найсерйозніших супротивників для хірурга – пухлина головного мозку у собаки. Це противник, якого не перемогти просто тому, що ти звик досягати бажаного. Ні, для перемоги у цій складній дуелі необхідно застосувати всі свої здібності: досвід, професіоналізм, хитрість, впевненість, знання. Отожбо, пухлина мозку у собаки чи то кота – це невіліковно? Не завжди.

Незважаючи на великий досвід у галузі нейрохірургії, випадок, з яким довелося зіткнутися цього разу – найскладніший. Він вимагав максимальних зусиль з одного боку та прагнення жити – з іншого.

У Дюка якийсь час відзначалися епілептичні напади, які згодом посилилися. Звернувшись до однієї з клінік нашого міста, вони, на жаль, не отримали ні точного діагнозу, ні правильного лікування. Напади у собаки продовжувалися, ставали тривалішими і частіше – Дюк переходив в епілептичний статус і за допомогою власник собаки звернувся до нас, у ветеринарний госпіталь Фауна-сервіс. Після огляду пацієнта мною було рекомендовано проведення МРТ – причини розвитку епілептичних нападів можуть бути різноманітними, необхідно було провести ретельну діагностику. Отримані знімки підтвердили наявність досить великого новоутворення, розташованого в середині головного мозку.

Почалася підготовка до найскладнішої нейрохірургічної операції, яка будь-коли проводилася у стінах госпіталю. Оперативне втручання – це єдиний ефективний метод лікування новоутворень подібної локалізації. Від хірурга вимагається практично неможливе – видалити пухлину, не зачепивши здорові ділянки мозку, не порушивши кровотік, не пошкодивши нейрони і ще безліч “не” – головний мозок є складним органом центральної нервової системи.

Для доступу до головного мозку необхідно було провести краніотомію – трепанацію черепа і через невеликий отвір у черепній коробці слід було «пройти» більшу частину мозку, дістатися місця локалізації пухлини, провести видалення новоутворення. Ми впоралися.

Минуло трохи часу, лікарі уважно стежили за станом Дюка, а Дюк намагався радувати всіх: і власника, і лікарів – він одужував. Почав пити, їсти, підніматися на лапах і, нарешті, настав день, коли собака і людина разом покинули стіни ветеринарного госпіталю.