Сечокам’яна хвороба у собак і котів

Сеча є складним розчином, у якому містяться продукти метаболізму, що виводяться з організму нирками. Будь-які відхилення складу сечі від норми можуть призвести до формування сечокам’яної хвороби.

Існує три основні причини формування каменів в організмі:

• Порушення метаболізму, тобто порушення різних обмінних процесів, що проходять в організмі.
• Інфекції нирок та сечових шляхів. Інфікування сечових шляхів є причиною зміни PH (кислотності) сечі, що призводить до формування каменів різного типу: струвіти, оксалатні камені та ін.
• Сечовий стаз, тобто недостатньо вільне сечовипускання.

Сприятливі фактори уролітіазу:

• Перенасиченість сечі мінералами;
• Наявність осередків кристалізації;
• Підвищене випадання кристалоїдів (ендогенне, кишківникове всмоктування);
• Посилене утворення фосфатів чи уратів внаслідок діяльності бактерій;
• Застій сечі (рідкісне сечовипускання);
• Генетичні аномалії обміну речовин.

Група ризику:

• генетично схильні до захворювання тварини;
• кастровані тварини;
• тварини, які мають надмірну вагу;
• тварини з встановленим діагнозом – сечокам’яна хвороба;
• тварини, які мешкають в ендемічних зонах (погана вода).

• Струвіти (до 60% поширеності) складаються з фосфату амонію-магнію. Ці камені найчастіше супроводжуються інфекцією сечостатевих шляхів, рентгенконтрастні та характерні для самок. Схильні до утворення струвітів такси, біглі, пуделі, скотч-тер’єри, цвергшнауцери.
• Оксалати (до 15% поширеності) складаються з оксалату кальцію, найчастіше зустрічаються у самців. Схильні до утворення оксалатів йорки, шит-цу, цвергшнауцери. Ці камені, як і струвиті, рентгенконтрастні, формуються в кислій сечі. Спричиняє утворенню оксалатів гіперкальціурія (надлишок кальцію в сечі), ожиріння.
• Урати (до 5% поширеності) утворюються із солей сечової кислоти, зустрічаються у літніх (частіше кастрованих) котів, а також у тварин з аномаліями судин (наприклад, при ПКШ). Схильні до утворення уратів йоркширські тер’єри, болонки, ірландські вовкодави, далматини.
• Цистини (до 2% поширеності) – уроліти, пов’язані з цистинурією, викликаною генетично обумовленим порушенням реабсорбції цистину в ниркових канальцях. Далеко не всі тварини з цистинурією схильні до утворення каменів. Найчастіше цистиновий уролітіаз вражає молодих самців таких порід: англійський бульдог, такса, йоркшиський тер’єр, чихуа-хуа.

Крім вищезазначених, зустрічаються фосфати, силікатні та змішані камені. Якщо говорити про котів, то для них найбільш характерно утворення струвітових та оксалатових каменів.

Існує кілька стадій сечокам’яної хвороби у собак та котів і, на жаль, перші можуть пройти зовсім непомітно для власників.

У самій початковій стадії розвитку уролітіазу у тварин спостерігаються незначні зміни у поведінці. Наприклад – кіт часто сідає, але не мочиться, або починає мочитися в недозволеному місці. Багато господарів, вважаючи це за своєрідний бунт, карають вихованця, але насправді тварина часто просто не встигає дійти до лотка, йому боляче.

• Перший ступінь уролітіазу у тварин характеризується: кристалурією (появою в сечі кристаликів солей), атипової рН сечі, при розташуванні каменів у сечоводах – нирковою колікою, циститом.
• Другий ступінь хвороби у тварин проявляється сечовипусканням у «неналежному місці», забарвленням сечі кров’ю; підвищенням частоти та подовженням часу сечовипускання, посиленим вилизуванням геніталій.
• Третій ступінь сечокам’яної хвороби у собак і котів характеризується дизурією (розлад сечовипускання), частим сечовипусканням, кров’ю в сечі, збільшенням сечового міхура, безуспішними спробами помочитися. Відзначається загальна пригніченість.
• Четвертий ступінь уролітіазу у собак і котів – це вже симптоми, що загрожують життю: анурія (відсутність сечовипускання), зневоднення, ацидоз (збільшення кислотності в крові), уремія (судоми, кома, блювання), розрив сечового міхура.

Камені у верхніх відділах сечовивідних шляхів, у разі відсутності обструкції сечоводу, часто тривалий час залишаються безсимптомними. Вони можуть призвести до розвитку хронічної ниркової недостатності.

Діагностичні дослідження сечокам’яної хвороби у тварин можуть змінюватись, проте існують п’ять основних пунктів діагностики захворювання:

• Клінічні, біохімічні аналізи та їх трактування;
• Рентгенологічні дослідження: оглядова та екскреторна урографія та подвійне контрастування;
• Ультразвукове сканування;
• Цистоскопія;
• Бактеріологічні дослідження.

Множинні конкременти сечового міхура у собаки

Існує два методи лікування сечокам’яної хвороби у собак та котів – консервативний та хірургічний.

Загальні принципи консервативного лікування та профілактики уролітіазу:

• Антибактеріальне лікування інфекцій сечовивідних шляхів. Оптимальний варіант – призначення цілеспрямовано діючих антибіотиків, однак такий варіант можливий лише після проведення бакпосіву – вивчення бактеріальної флори та чутливості до антибіотиків.
• збільшення споживання води, постійний доступ до свіжої питної води;
• Зменшення надходження мінеральних речовин із кормом;
• Специфічне лікування (залежно від виду каміння);
• Дієтотерапія.

Деякі хірургічні методи лікування:

• Цистолітотомія;
• Мінівазивна цистолітотомія;
• Перинеальна пластика уретри (тільки у котів);
• Уретростомія.

Хірургічна методика вибирається в залежності від різних факторів: локалізації каменів, їх розміру та кількості. Враховується загальний стан тварини, наявність або відсутність обструкції уретри або сечоводу та ін.

Двома найбільш поширеними методами хірургічного лікування уролітіазу у тварин є цистолітотомія та ендоскопічна цистолітотомія. Пропоную ознайомитись з цими методиками.