Безсимптомна діафрагмальна грижа у собаки
Одразу, безсимптомна діафрагмальна грижа у собаки – не основа цієї історії. Дивно це читати на сайті про ветеринарну хірургію, правда? Але так і є.
Ця історія для тих, кому не вистачає світла та добра навколо (а його, чесно кажучи, ніколи не буває багато). Історія більше про людяність, але й про хірургію, звісно, трохи є. Куди ж у наших історіях без хірургії))?
Собаку на ім’я Гришко підібрали на Житомирській трасі. Тоді в неї ще не було імені, але було пекуче бажання бігти світ за очі, як тільки поруч опинялися люди. Через цей страх історія сильно затяглася. Сильно – це на місяць. Місяць(!!) люди їздили на трасу, намагаючись приручити та підгодувати собаку. Місяць вони не здавалися. І вона повірила. Так у неї з’явився будинок та ім’я.
На цьому пригоди собаки мали за всіма законами жанру припинитися, але ні. Собаку повезли чистити зубки. А перед цим – перевірили, як працює серце, бо зубки чистять під наркозом. Під час кардіоприйму у лікаря однієї з київських клінік зародилася підозра – щось не так. Це “щось” було схоже на діафрагмальну грижу, хоча стан собаки і не давав приводу її припустити: втомлювався Гришко тільки під час довгих прогулянок.
За підтвердженням діагнозу та подальшим оперативним лікуванням власники Гришка приїхали до нас. Діагноз ми підтвердили – і рентгензнімки, і монітор УЗД апарату показували одну картину: у грудну порожнину перемістився весь кишківник та частина печінки.
Гришка прооперували. Крім діафрагмальної грижі, яку усунули, знайшли (ще на знімках) та видалити дробинки у м’яких тканинах спини – у тварину стріляли. Так стала зрозумілою причина страху перед людьми, якого Гришко, до речі, зовсім позбувся. Зараз малюк вдома. І тепер закони жанру точно вже не повинні зламатися.